Частина №2: Історичний розвиток курорту

Трускавецькі селяни займалися сільським господарством і виварювали сіль. Солеварні та солеварний промисел-важливий внутрішній економічний фактор, який сприяв розвитку поселення. Трускавецька солеварня містилася у лісі, при дорозі на Дрогобич. Останній соляний колодязь, що знаходився у самому центрі Трускавця, був закритий на початку 20 ст, а остання згадка про нього датуеться 1800 р. навколо Трускавця досі е численні джерела, так звані прикарпатські солянки, воду з яких місцеві мешканці використовували для приготування їжі.
Історичний розвиток курорту [3]Відкриття джерел лікувальних мінеральних вод у Трускавці датуються 1820 р. Лікувальні властивості цих вод тоді вивчав відомий львівський дослідник, професор натуральної історії Бальтазар Гакке який, однак, не оголосив публічно результатів аналізів. Тоді ж гірниче товариство під назвою “Добра надія”, засноване піджупником Йозефом Геккером зі Стебника, займалося у Трускавці пошуком корисних копалин. Під час цих пошуків було виявлено кілька джерел мінеральних вод, однак місцеві мешканці віддавна знали про їх цілющі властивості. Перший опис цих джерел зробив королівський лікар Войцех Очко ще в 1578 р. Лікувальні властивості джерела “Марія” (тепер джерело №1) згідно переказів встановив місцевий мешканець Іван Конів. Відкриттям джерел та дослідження їх хімічного складу в Трускавці займалися такі вчені, як М. Кох, А. Машек, Т. Торосевич, Ф. Тромпетер, Е. Унгер, К. Штеллер та ін. Особливо потрібно відзначити праці видатного львівського фармацевта Теодора Торосевича, який у 1835 р. дослідив хімічний склад сірчаного джерела “Едвард”, соляного джерела “Фердинанда”, а також “Нафтусі” (в наступному році він публічно оголосив їх склад), 1842 р. вивчав лікувальну мінеральну воду у джерелі “Марія” і опублікував її склад. В 1849 р. Т. Торосевич в праці “Джерела мінеральні Галичини та Буковини”, крім вищезгаданих, описує відкрите в 1844 р. джерело “Софія”.

Як бальнеологічний курорт Трускавець постав у 1827 р. Саме тоді тут з’явилися перші лазні і перші житлові при¬міщення для відпочивальників, переобладнані, згідно з дозволом австрійського уряду, з тодішньої корчми, до якої були прибудовані чотири приміщення для приймання соляно-сірчаних ванн. Згодом, у цьому ж 1827 p., шляхтич Юзеф Міцевський, адміністратор державного маєтку в Трускавці, отримав офіційний дозвіл з Відня на побудову невеликого стаціонарного будинку для приймання ванн, що мав вісім кабін і чотири помешкання для відпочивальників. Відтоді популярність Трускавця зростала з року в рік. Від 1836 р. Трускавець офіційно визнаний оздоровчим і водолічничим курортом пануючої на той час на території Західної України Австрійської імперії. З брошури лікаря Скалковського 1857 р. дізнаємося, що тоді тут були збудовані нові “лазнички”, тобто приміщення для лікувальних ванн.

До 1859 р. Трускавець перебував у розпорядженні управіління камеральними маєтками. У 1864 р. курорт перейшов у власність спілки єврейських фінансистів Гартенберга і Шраєра, яка практично не була зацікавлена в його розбудові. Згодом, у 1882 р. ця спілка продала у власність свій маєток, і оздровниця перейшла до рук спілки польських шляхтичів під керівництвом графа Адама Сапіги. Тоді були збудовані нові двоповерхові лазні першого і другого класу на 60 кабін у модному на той час так званому “швейцарському стилі”, використовуючи найновіші досягнення бальнеотехніки. У 1892 р. навпроти цих лазень було збудовано приміщення для інгаляцій системи Васмута, завдяки якому Трускавець зрівнявся з такими відомоми тодішніми оздоровницями, як Райхенгаль та Вісбаден. У 1894 р. спілка, що володіла курортос створила Трускавецький товариський клуб, для якого збудували будинок з відповідно опорядженим інтер’єром. Тут влаштовували забави та зібрання, планували спільні мандрівки, грали в карти, читали періодику.