Частина №1: Історичний розвиток курорту

Трускавецька земля віддавна відома своїми природними багатствами. Ще за княжих часів тут виварювали сіль із соляних джерел, а згодом почали добувати нафту, земляний віск, свинцево-цинкові та срібні руди. Однак найціннішим багатством Трускавця є мінеральні води, з яких найбільш відомою е “Нафтуся”. Саме через наявність цих мінеральних багатств Іван Франко у повісті “Лель і Попель” (1887 р.) назвав Трускавець “золотодайною Колхідою на благословенному Підгір’ї”
Історичний розвиток курорту [1]З невеликого підкарпатського поселення Трускавець поступово перетворився у всесвітньовідомий курорт, який в кінці 19 ст. за рівнем надання послуг санаторного лікування та розвитку інфраструктури обслуговування став на один щабель з такими відомими курортами Центрально-Східної Европи, як Бад -Рейхагель та Вісбаден у Німеччині, Карлові Вари у Чехії і до 1939 р. вважався одним з найкращих курортів Галичини. Невипадково на початку 20 ст. преса писала, що Трускавець на період курортного сезону перетворюється у літню столицю Галичини, зимовою вважався Львів. Територія Трускавця була заселена ще в часи Київської Русі або навіть, вірогідно , в дохристиянський період. Про це свідчать археологічні знахідки 3-7 ст . і топографічні назви місцевостей-Бабина гора, Городище, Воротище, Дубина, камяний горб. Сама назва курорту (згідно О. Мацюка), найвірогідніше , походить від давньоукраїнського імені Труско чи Трушко, а звідси Трушкович, а згодом і Трускавець. Назва поселення зустрічаеться в привілеях міста Дрогобича 1525р., 1533р., 1524 р, 1578р., ш 1631 р., та в актах люстрації 1765 р. при згадці про соляні жупи.

До найдавніших археологічних памяток належить поганське святилище, обведене валом і ровом, що містилося на горі Баба. В урочищі Липки збереглися рештки поганського поганського капища, на якому в давнину стояло язичницьке божище. Рештки валу і рову цієї памятки дохристиянських часів тепер знаходяться на околиці міста , поблизу перетину вул. П. Сагайдачного і вул. Бориславської. Існувало також укріплення на горі Городище (кінець вул. Суховоля), зруйноване на початку 19 ст. на підставі досліджень залишків земляних укріплень , які снували ще в 1940-50-х рр., встановлено, що це було городище з потужним валом і сухим ровом, збудоване не пізніше Галицько-волинської княжої доби.